Жителі пришкільного табору «Веселковий дивосвіт», що на базі Заслуцького НВК, з великим нетерпінням чекали День еколога (7 червня). Саме в цей день була організована екскурсія на Курашські гори та с. Кураш Дубровицького р-ну.

Село Кураш (в минулому Кураж, Куразь) знаходиться на лівому березі річки Горинь південніше літописної Дубровиці й разом із нею, Висоцьком, Бережницею, Сельцем належить до найдавніших поселень північного Погориння та бере свої витоки в сивій давнині. На думку польських істориків другої половини XIX ст. це поселення на порозі нашої історії було столицею дулібів. Підставою для цієї наукової гіпотези стало прадавнє городище у вигляді чотирикутника в лісі поруч Кураша. Городище обнесене трьома земляними валами висотою до 6 метрів. За першою оборонною лінією знаходився другий ряд, а між цими двома і третім рядом був глибокий рів заповнений водою. Це оборонне городище не належало до доби Княжої Руси-України, а ще до початку об'єднання племен. Під час археологічних досліджень, проведених у другій половині XIX ст. польським дослідником Осовським, було знайдено ряд прадавньої кераміки, ніж у вигляді серпа, але без нарізів. Цей же вчений від городища виводив і назву оселі Кураш, а значення цього слова потрібно, на його думку, шукати в мові дулібів чи інших племен, що населяли Погорину. Окрім того тут було знайдено і ряд кам'яних знарядь праці, а на цьому городищі наприкінці XIX ст. було зрубано велетенський дуб і за обчисленням верстів приросту мав він за 900 років. Отож городище мало ще раніші свої витоки.

Від Кураша до Бережниці вздовж старого русла Горині з півночі на південь простяглися Курашські гори (частина краєзнавців називає їх ще й Бережницькі, одначе їх давня і природна історична назва – Курашські). Довжина гір з півночі на південь сягає 3 км, ширина від 400 до 800 м, висота 30-40 м від Горині, яка їх омиває і простелила тут широкі луги з барвограями квітів, тому все це разом і творять неповторно мальовничо-чарівні краєвиди.
Впродовж віків приваблювали вони сюди своєю красою не лише наших далеких пращурів, які оселились тут ще в добу доісторичну, про що засвідчують кам’яні знаряддя праці, а й вже в пізніші часи місцевих князів, які вибудували на горах фортецю, оточену трьома рядами земляних валів, ровом, заповненим водою, та дубовими частоколами на валах. Однак городище в добу Київської Руси вже було безлюдне, а його будівлі і частоколи на земляних валах знищив час і інвазії невідомих нападників. В Х-ХП ст. Курашські гори і само городище, вкриті дубовим лісом, приваблювали до себе ченців коліотів, анахоретів відлюдників. Свідченням того є два переконливі докази: до кінця XVIII ст. Курашські гори мали прикметник «Святі», а місцеві жителі в другій половині XIX ст. знаходили тут вимиті дощами речі християнського культу. Серед знахідок хрести-енколпіони, образки на камені, черепиці, такі ж натільні хрестики і інше.
Отож перед тим як в XV ст. Кураш став відпочинковою оселею князів Гольшанських-Дубровицьких святі Курашські гори ще до татаро-монгольського нашестя 1240 року були місцем спасіння ченців коліотів, які оселились тут і вершили свої чернечі подвиги.
Ченці коліоти з’явились на історичній Волині задовго до офіційного хрещення св. Володимиром киян 988 року, а саме, з появою християнства на наших землях від учнів св. братів Кирила і Методія учителів слов’янських.
Як засвідчують літописні джерела, перші манастирі в Україні, а на історичній Волині зокрема, як і в цілому християнському світі, були за формою печерські, а за змістом коліотські, анахоретські і в ті часи найбільш прославлені.
На жаль, початки монашества не записані на сторінки нашої історії, як писав митрополит Іларіон (Іван Огієнко), одначе воно в Україну, прийшло з Візантії і започаткувалося в нас, так само як коліотське, тобто відлюдне, подвижницьке.
Правдивість цих думок про існування коліотських обителей в X ст. стверджував Київський Митрополит Іларіон у своєму творі «Слово про Закон і Благодать» словами, що вже за князя Володимира Великого «...манастирі на горах стояли...». Малися на увазі саме печерські коліотські обителі на горах княжої України-Руси.
Саме такий Печерський манастир-скит в XII ст. з’явився і на святих Курашських горах.

Надовго запам’ятається рельєф околиць села Кураш. Учні відвідали «Страшний яр», в якому під час Другої Світової війни розстріляли євреїв, поклали квіти до монумента загинувшим воїнам УПА. Дізналися про підземні гори від маєтку панів до церкви.

Отримані під час поїздки позитивні емоції, приємні враження, знання надовго залишаться в пам’яті.

Учитель географії О.М. Жакун